Керовані ідентичності та реєстрації застосунків в Azure: ключові відмінності та найкращі практики

By Mirko Peters · 2026-04-28

Automatically translated with AI from the original post. Read the English original

Якщо ви зараз створюєте або захищаєте щось серйозне в Azure, розібратися з керованими ідентичностями та реєстраціями застосунків — це мінімум, без якого не обійтися. Обидва відіграють велику роль в управлінні ідентичностями та доступом для ваших застосунків, автоматизацій і сервісів. Але якщо переплутати, яка модель де підходить, ви отримаєте зайві проблеми, прогалини в безпеці або надто багато роботи з секретами.

Цей гід пояснює, що таке керовані ідентичності та реєстрації застосунків, як вони взаємодіють з Entra ID (раніше Azure AD) і чому вибір правильного підходу важливий для рівня безпеки та щоденних операцій. Очікуйте без зайвої води: чіткі визначення, практичні сценарії, поради щодо міграції з відмови від секретів і корисні поради щодо усунення несправностей та управління. Мета: допомогти вам керувати щільнішою, безпечнішою й ефективнішою хмарою Microsoft, особливо зі зростанням атак і зміною найкращих практик Entra ID.

Розуміння керованих ідентичностей і реєстрацій застосунків

Почнімо з того, що саме роблять керовані ідентичності та реєстрації застосунків в Azure і Entra ID. Обидва способи дозволяють не-людським суб'єктам — застосункам, скриптам або автоматизаціям — автентифікуватися та отримувати доступ до ресурсів у хмарі Microsoft. Але те, як вони це роблять, і щоденні проблеми, які вони вирішують (або створюють), суттєво відрізняються.

Керовані ідентичності — це відповідь Azure на автентифікацію без секретів. Замість роботи з паролями застосунків і сертифікатами ви можете надати ресурсу Azure (наприклад, віртуальній машині, App Service, Logic App) власну ідентичність в Entra ID. Нею автоматично керує Azure: вона створюється разом із ресурсом, видаляється, якщо ви видаляєте ресурс, і, що найважливіше, ніколи не змушує вас передавати звичайні секрети. Керовані ідентичності бувають двох видів: системно призначені (одна на ресурс, жорстко прив'язана) та призначені користувачем (можна використовувати повторно для кількох ресурсів).

Реєстрації застосунків — це класичний підхід. Реєстрація застосунку в Entra ID створює об'єкт застосунку та видає ідентифікатор клієнта, а також необов'язкові секрети або сертифікати для автентифікації. Якщо вашому застосунку потрібно входити в сервіси Microsoft, звертатися до Graph API або працювати поза Azure (чи з кількома ресурсами, а не з одним), імовірно, ви використовуватимете реєстрацію застосунку. Але ви відповідаєте за управління його секретами, безпекою та життєвим циклом, а це має свої компроміси.

Вибір інструмента — це не лише технічне рішення. Це розрахунок ризиків для безпеки: секрети — привабливі цілі для зловмисників, тоді як керовані ідентичності без секретів усувають цілі класи вразливостей. Якщо хочете зрозуміти, чому це важливо, ознайомтеся з поглибленим аналізом зловживання згодою OAuth у Entra ID. Зловмисники знають, як закріпитися в середовищах, де не дотримуються базових правил, тож правильна ідентичність — це перший крок.

Ключові відмінності: життєвий цикл, безпека та інтеграція з Azure

Ось де теорія стикається з реальністю. Керовані ідентичності та реєстрації застосунків обидві дають застосункам або скриптам свої цифрові «мітки ідентифікації», що дозволяють отримувати доступ до ресурсів. Але те, як ви отримуєте цю мітку, як за нею доглядаєте і як прибираєте після неї, відрізняється, і ще як.

Керовані ідентичності — це максимально близько до принципу «налаштував і забув», який взагалі можливий у хмарі. Створіть ресурс Azure, запитайте керовану ідентичність, і готово: Azure сам створює ідентичність, підключає її до Entra ID і підтримує синхронізацію на серверному боці. Видаліть ресурс, і ідентичність теж зникне. Жодного управління секретами, жодних ротацій паролів, а команди безпеки спокійніше сплять.

Реєстрації застосунків потребують значно більше зусиль. Ви вручну створюєте реєстрацію застосунку в Entra ID, відстежуєте його ідентифікатор клієнта та генеруєте секрети або сертифікати для автентифікації. З часом секрети спливають (або можуть витекти), і саме вам доводиться перевіряти, які застосунки їх використовують. Ротація секретів, відстеження терміну дії облікових даних і прибирання осиротілих реєстрацій — це окрема робота, тому команди безпеки завжди питають про автоматизацію життєвого циклу.

Щодо безпеки контраст очевидний: керовані ідентичності використовують автентифікацію без секретів, прив’язану до ресурсів Azure, тоді як реєстрації застосунків покладаються на статичні секрети або сертифікати. Тому керовані ідентичності переважають там, де секрети становлять ризик або де важлива автоматизація.

Ці відмінності в життєвому циклі та безпеці суттєво впливають на автоматизацію, відповідність вимогам і підтримання порядку в хмарних середовищах. Якщо ви хочете дізнатися, як політики управління та контролі пов’язані з розростанням ідентичностей і дрейфом безпеки, ознайомтеся з цим посібником зі стратегії управління в Azure. Він обов’язковий для всіх, хто відповідає за великі й постійно зростаючі інфраструктури Azure.

Субʼєкти служби, ролі RBAC і дозволи Microsoft Graph

Тепер зазирнемо трохи глибше. Під капотом і керовані ідентичності, і реєстрації застосунків використовують субʼєкти служби в Entra ID. Думайте про субʼєкт служби як про справжню робочу ідентичність, яку знає Entra ID. Незалежно від того, походить вона з керованої ідентичності чи з реєстрації застосунку, саме цей обʼєкт отримує дозволи та доступ у вашому клієнті.

Для реєстрацій застосунків, коли ви додаєте новий застосунок, Entra створює відповідний субʼєкт служби для кожного клієнта, якому його призначено. Саме цю ідентичність ви використовуєте, щоб призначати ролі RBAC Azure, наприклад Contributor або Reader, і надавати дозволи Graph API, делеговані чи на рівні застосунку.

Керовані ідентичності дещо відрізняються, але побудовані на тій самій основі. Коли ви вмикаєте керовану ідентичність для ресурсу Azure, Entra створює спеціальний субʼєкт служби, який існує разом із ресурсом і зникає разом із ним. Далі ви призначаєте цій ідентичності ролі RBAC (наприклад, Key Vault Reader), а ресурс отримує токени доступу у фоновому режимі. Без змін у коді й без секретів, що блукають навколо.

Надання дозволів — це момент істини. Обидві моделі використовують RBAC Azure для доступу на рівні ресурсів, але спосіб надання дозволів Graph відрізняється. Реєстрації застосунків дозволяють схвалити доступ до Graph API через явну згоду або схвалення адміністратором. Керованим ідентичностям можна надати дозволи застосунку до Graph без інтерактивного входу, що робить їх ідеальними для автоматизації, яка має отримувати дані користувачів, перевіряти безпеку або запускати робочі процеси.

Призначення доступу та моніторинг відповідності для цих ідентичностей, однак, — це не «налаштував і забув». Ретельне призначення ролей RBAC, регулярні аудити та використання інструментів на кшталт Microsoft Defender for Cloud допомагають стежити за тим, хто що робить, виявляти неправильні конфігурації й мінімізувати дрейф. Хочете глибше розібратися в управлінні ідентичностями? Не пропустіть посібник з управління підприємством Azure або цей пояснювальний матеріал про моніторинг відповідності в Microsoft Defender for Cloud з порадами щодо безперервного захисту.

Вибір правильної моделі: сценарії, міграція та управління

Уся ця передісторія важлива, але більшість команд насправді хочуть знати ось що: коли використовувати керовані ідентичності, а коли реєстрації застосунків? І як мігрувати або керувати цими ідентичностями, щоб усе не пішло шкереберть у міру масштабування?

Керовані ідентичності найкраще підходять для навантажень, які працюють безпосередньо в Azure і потребують доступу лише в межах того самого клієнта, наприклад для віртуальних машин, що виконують скрипти, служб App Service, які звертаються до Key Vault, або Logic Apps, що запитують Microsoft Graph. Безпека краща, налаштування швидше, а клопоту з керуванням секретами менше. Але якщо ви працюєте з SaaS, багатоорендарними рішеннями або гібридними конфігураціями (наприклад, локальні застосунки, які звертаються до хмарних API), реєстрації застосунків досі залишаються основним вибором завдяки своїй гнучкості та ширшій сумісності.

Міграція з реєстрацій застосунків на керовані ідентичності — тема, яка зараз на слуху. Процес починається з оцінки готовності: які навантаження справді можна перевести, і які є залежності та обмеження? Для застосунків, уже побудованих на реєстраціях застосунків, варто проводити перехід поетапно, ретельно тестувати його та мати резервні плани, щоб уникнути простоїв і несподіванок з автентифікацією.

Гібридні та мультихмарні середовища потребують трохи креативності. Іноді доводиться використовувати обидві моделі разом — це практика, яка називається гібридною ідентичністю. Складність у тому, щоб мінімізувати секрети, обмежувати дозволи та чітко документувати, яка ідентичність за що відповідає. І так, регулярні аудити обов’язкові, щоб помічати застарілі або осиротілі ідентичності, які створюють приховані ризики.

Надійні політики управління зводять усю стратегію докупи. Використання Azure Policy, Privileged Identity Management і регулярних перевірок відповідності гарантує, що ви дотримуєтеся принципу найменших привілеїв, виявляєте відхилення від налаштувань і узгоджуєте все з моделлю нульової довіри. Щоб тверезо оцінити різницю між обліковими записами служб і справжніми ідентичностями робочих навантажень (і чому старі підходи не спрацьовують), ознайомтеся з цим аналізом ризиків нелюдських ідентичностей та Microsoft Entra Workload Identities. Хочете загальні основи управління? Ресурс стратегія корпоративного управління містить багато найкращих практик.